Іноземні інвестиції в Україні: чи готова Україна до боротьби за інвестиції у нових економічних умовах?
06 Листопада 2008
Виступ Голови Правління ВАТ «КРЕДОБАНК» І.М. Феськіва на ІХ Економічному форумі «Україна-Польща», що відбувся 28-29 жовтня у Донецьку
Глибоко символічно, що незважаючи на складний період політичного та економічного стану України та неблагополучні тенденції розвитку у галузях, які домінують у Донецькому регіоні, все таки відбувається цей форум. Факт присутності на ньому лідерів двох держав та чисельної групи представників інвесторів й потенційних реципієнтів дають надію на продуктивні результати роботи та моральну підтримку українсько-польських бізнес-структур, що постали перед загрозою фінансової кризи та економічної рецесії. Я маю честь представляти КРЕДОБАНК, який є найбільшою польською інвестицією у фінансовий сектор України. Наша стратегія і становище зобов’язують протягом тривалого періоду моніторити, прогнозувати, консультаційно і фінансово підтримувати співробітництво українсько-польського бізнесу. Майже 9% корпоративної клієнтської бази банку (близько 300 підприємств) – це підприємства, створені за участю польського капіталу, що становить 17% від загальної кількості українсько-польських підприємств, які функціонують в Україні. Завдяки наявності спеціалізованих банківських продуктів (наприклад, програма «Кредит-Україна») та швидкісних систем розрахунків («Польський експрес»), ринкова частка банку в обслуговуванні зовнішньої торгівлі між Україною і Польщею становить близько 4%. Це дає базу та підстави проаналізувати стан і перспективи розвитку українсько-польського бізнесу та зробити висновки щодо факторів, які обмежують розвиток інвестицій та функціонування українсько-польських підприємств. Тим більше, що економічні реалії поточного періоду, розкручування спіралі кризових явищ у світовій економіці та фінансах, змушують нас усвідомити: усталений український підхід до залучення іноземних інвесторів має бути змінений. Деякі скептики-інвестори з практичним досвідом роботи в Україні зазначають, що традиційний вітчизняний підхід – це цілковита підтримка процесу інвестування у формі декларацій, зустрічей та економічних форумів, що поєднується з неспроможністю (чи небажанням) робити практичні кроки щодо спрощення процедур іноземного інвестування та захисту іноземних інвестицій в Україні. Протягом останніх 3-4 років могло скластися враження, що така «декларативно-бездіяльна» позиція деяких органів державної влади не є критичною. Щорічно обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну динамічно зростали, що створювало уявлення, ніби іноземних інвесторів цілком задовольняє наявний інвестиційний клімат в Україні. З одного боку інвестори ніби й скаржились на перепони, бюрократизацію та низьку захищеність своїх інвестицій, а з іншого – постійно нарощували обсяги інвестицій, що опосередковано свідчило, що насправді такий інвестиційний клімат їх влаштовує. Проте тепер, коли вся світова економіка та фінансова система зіткнулася з новими викликами, з загрозою глобальної фінансової кризи та зумовленої цим рецесії, перевірений за останні роки український рецепт байдужості до проблем іноземних інвесторів дає збій. Уповільнення динаміки іноземних інвестицій, за нашими оцінками, стає реальністю, а у наступному році може набути вигляду різкого спаду інвестиційної активності. І причина не лише в тому, що українська економіка раптово стане менш привабливою для іноземних інвесторів (хоча це теж неминуче з огляду на очевидне зменшення темпів росту внутрішнього попиту, інфляційні процеси та валютні ризики), але й у тому, що для багатьох іноземних інвесторів фінансова криза означатиме різке скорочення власних інвестиційних витрат, зміну стратегії із розвитку на внутрішню фінансову оптимізацію та оздоровлення. Як наслідок, багато інвесторів (незалежно від величини – від міжнародних банківських груп до невеликих приватних компаній із сусідніх країн) змушені переглянути та призупинити реалізацію власних інвестиційних планів як в себе на батьківщині, так і на ринках, що розвиваються. Ми розуміємо, що сфера іноземного інвестування знаходиться у прямій залежності із загальними макроекономічними тенденціями української економіки, хоча і з певною затримкою. А загальні макроекономічні тенденції не зовсім втішні: навіть якщо не звертати уваги на ситуацію на фінансовому та валютному ринку (де емоційна та спекулятивна складова відіграє не останню роль), то проблеми у сфері реальної економіки вже очевидні.
У нових умовах знову актуальним стає завдання підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів та реальної конкуренції за інвестиції з економіками сусідніх держав (у першу чергу, країн Центральної та Східної Європи). Конкуренції, головними інструментами якої є реальне, а не декларативне покращення інвестиційного клімату, зменшення бюрократичних процедур, спрощення регуляторно-реєстраційних вимог та вжиття радикальних заходів щодо дієвого захисту інвестицій. При чому саме захист інвестицій, на мою думку, залишається однією із найпроблемніших елементів інвестиційного клімату - сфери, в якій державним органам так і не вдалося досягти якогось помітного поступу. КРЕДОБАНК, що безпосередньо є прикладом однієї із найбільших польських інвестицій в Україну, а також тісно співпрацює та обслуговує велику кількість підприємств із польським капіталом, як ніхто інший відчуває ту невпевненість у спроможності захистити свої інвестиції в Україні, яку постійно відчувають польські інвестори та підприємці. Як ми можемо говорити про сприятливий клімат в інвестиційній сфері, коли реєстрація іноземних позичок та капіталу згідно встановлених процедур триває місяцями! Прикро, але дедалі частіше українська економіка серед польських інвесторів та у діловій пресі сусідньої держави згадується «як великий та цікавий ринок, на якому можна втратити свою інвестицію в один момент». І якщо раніше, 2-3 роки назад, на піку світового попиту та за наявності надлишку дешевого позичкового капіталу, іноземні інвестори мали високу схильність до ризику та йшли в Україну навіть за таких умов, то у 2009-2010 рр. про «інвестиції, які падають із неба» всім нам доведеться забути. Тепер за увагу іноземних інвесторів, за високу оцінку перспективності саме нашої економіки, а не економік сусідніх країн, потрібно боротися – на практиці, а не декларативно покращувати інвестиційний клімат. Якими ж мають бути реальні, а не декларативні кроки з боку органів державного управління для покращення інвестиційного клімату? Їх небагато. Але, на жаль, їх втілення в Україні затягнулася на десятиріччя, зокрема: - спрощення реєстраційних, ліцензійних, сертифікаційних, митних та інших процедур, зниження бюрократизації економічної діяльності. Враховуючи кризову ситуацію та дефіцит ресурсів терміново прийняти поправки до положень НБУ, Державної комісії по цінних паперах інших державних органів про скорочення термінів розгляду документів про реєстрацію іноземних інвестицій (зокрема, прямих позик та збільшення капіталу акціонерних товариств); - забезпечення захисту інтересів та прав інвестора у судах, підвищення ефективності судової системи, створення системи контролю за ухваленням судами відверто не правових, рейдерських рішень; - усунення корупційної складової, що крім відверто кримінального вимагання хабара, нерідко набуває форм добровільно-примусових внесків для розвитку населених пунктів; - зменшення кількості податків та спрощення їх адміністрування, забезпечення стабільності податкового законодавства, розв’язання питання податку на додану вартість (якщо він потрібен, тоді його треба вчасно відшкодовувати експортерам; якщо не можемо відшкодовувати, то тоді він не потрібен); - лібералізація ринку землі, визначення чітких і простих процедур її викупу та оренди для провадження господарської діяльності. Всі ці заходи, які я зараз перерахував, не є якимось новими та інноваційними, але саме вони є найбільш важливими як для наявних, так і для потенційних інвесторів в економіку України. Проте, незважаючи на їх очевидність, в Україні не вистачає політичної волі для їх належної практичної реалізації. Зрозуміло, що провести черговий економічний форум з питань залучення інвестицій набагато простіше, ніж провести судову реформу або уніфікувати та спростити податкове законодавство, проте іноземні інвестори чекають від української влади саме цього. Те, що пробачалось іноземними інвесторами в часи загальної економічної ейфорії, може стати неподоланним рубежем для залучення нових іноземних інвестицій в період світової фінансової кризи та рецесії. І чим швидше усі ми це зрозуміємо, тим більше буде в Україні шансів залишитися інвестиційно-привабливою у нових економічних умовах. Бажаю всім невичерпної енергії та наполегливості у здійсненні спільних практичних кроків влади та бізнесу для покращення інвестиційного клімату, оптимізму та глибокої віри у реальність досягнення поставлених цілей.
